Зворотний зв'язок
Запропонувати свій зразок в реєстр
|
Традиційна українська та трипільська печі
Зі своєї печі і дим солодкий – говорить народне прислів’я.
Пічникарство – яскравий приклад народного ремесла, яке несе в собі не лише побутову, а й культурну цінність, воно займає особливе місце в традиційній культурі України. Пічники – майстри, які займалися створенням печей, грубок, п’єців. Вони відігравали важливу роль в сільському господарстві та побуті українців, адже печі зводилися на довгі десятиліття, забезпечували тепло, приготування їжі, слугували місцем для сну чи сушіння одягу. На печі навіть лікувалися. Вважалося, що у ній живе дух помешкання – хати.
Сьогодні зростає інтерес до українського пічникарства. Печі продовжують будувати в сільських оселях, на дачах, у котеджах, де люди прагнуть відтворити традиційну атмосферу української хати. Їх реконструюють у більш давніх помешканнях, сучасні майстри адаптують конструкцію печей під потреби новітніх матеріалів, додають нові технології, проте зберігають дух та автентичність стародавнього ремесла.
Пічникарство – яскравий приклад народного ремесла, яке несе в собі не лише побутову, а й культурну цінність, воно займає особливе місце в традиційній культурі України. Пічники – майстри, які займалися створенням печей, грубок, п’єців. Вони відігравали важливу роль в сільському господарстві та побуті українців, адже печі зводилися на довгі десятиліття, забезпечували тепло, приготування їжі, слугували місцем для сну чи сушіння одягу. На печі навіть лікувалися. Вважалося, що у ній живе дух помешкання – хати.
Сьогодні зростає інтерес до українського пічникарства. Печі продовжують будувати в сільських оселях, на дачах, у котеджах, де люди прагнуть відтворити традиційну атмосферу української хати. Їх реконструюють у більш давніх помешканнях, сучасні майстри адаптують конструкцію печей під потреби новітніх матеріалів, додають нові технології, проте зберігають дух та автентичність стародавнього ремесла.
УКРАЇНСЬКА ПІЧ
Поряд із функціональністю українська піч також мала глибоке символічне значення.
Піч – це, передовсім, вогонь, вогнище. Вогнище було свого роду символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею. Піч як невід’ємний атрибут традиційної української оселі – виконувала не лише важливу господарську, а й магічну роль. В ній мало постійно горіти, а за збереження вогню відповідали жінки. Біля вогнища не тільки обігрівалися, готували їжу, а й вчиняли різноманітні ритуальні дійства, пов’язані з очисною функцією вогню.
Вважалося, що піч – це місце, де оселяється дух дому, а тому під час її будівництва дотримувалися певних ритуалів. Зокрема, майстри-пічники часто промовляли молитви, закладали під піч дрібні монети чи інші символічні предмети як оберіг для майбутніх поколінь. Це надавало печі ще й символічного значення захисниці дому.
Піч – це, передовсім, вогонь, вогнище. Вогнище було свого роду символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею. Піч як невід’ємний атрибут традиційної української оселі – виконувала не лише важливу господарську, а й магічну роль. В ній мало постійно горіти, а за збереження вогню відповідали жінки. Біля вогнища не тільки обігрівалися, готували їжу, а й вчиняли різноманітні ритуальні дійства, пов’язані з очисною функцією вогню.
Вважалося, що піч – це місце, де оселяється дух дому, а тому під час її будівництва дотримувалися певних ритуалів. Зокрема, майстри-пічники часто промовляли молитви, закладали під піч дрібні монети чи інші символічні предмети як оберіг для майбутніх поколінь. Це надавало печі ще й символічного значення захисниці дому.
Піч часто розписували яскравими орнаментами. Розпис був не лише прикрасою, а й мав оберегове значення – він захищав дім і родину від злих сил та приносив добробут.
Орнаменти найчастіше включали геометричні та рослинні мотиви. Популярними були зображення квітів, листя, виноградних лоз, що символізували родючість і гармонію з природою. Зображення винограду на печі символізувало добробут і родинне щастя, а також сприяло гарному врожаю. Крім того, на печах можна було побачити й інші символи: птахів, сонце, зорі, що відображали уявлення людей про всесвіт і взаємозв’язок з ним.
Малюнки та орнаменти наносили спеціальною технікою, використовуючи натуральні пігменти, часто на основі червоної та білої глини.
Орнаменти найчастіше включали геометричні та рослинні мотиви. Популярними були зображення квітів, листя, виноградних лоз, що символізували родючість і гармонію з природою. Зображення винограду на печі символізувало добробут і родинне щастя, а також сприяло гарному врожаю. Крім того, на печах можна було побачити й інші символи: птахів, сонце, зорі, що відображали уявлення людей про всесвіт і взаємозв’язок з ним.
Малюнки та орнаменти наносили спеціальною технікою, використовуючи натуральні пігменти, часто на основі червоної та білої глини.
Українська піч має таку конструкцію:
1. Груба (топка) – місце, де розпалюють вогонь, зазвичай розташоване внизу печі. Тут кладуть дрова або інше паливо, яке забезпечує нагрівання всієї конструкції.
2. Комин (димар) – вертикальний канал, що виводить дим назовні. Він починається від топки та піднімається до даху. Забезпечує відведення диму і запобігає накопиченню диму всередині хати.
3. Припічок – горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь печ
4. Під (чері́нь) – горизонтальна частина, яка знаходиться над топкою. Виконує роль кухонної поверхні, де можна ставити горщики з їжею. Під нагрівається, що дає можливість готувати їжу без прямого контакту з вогнем.
5. Духовка – відділення, розташоване збоку від топки. Його використовують для випікання хліба, пирогів та інших страв. Тут тепло зберігається довше, ніж над подом, тому духовка ідеально підходить для випікання.
6. Піл або лежанка – горизонтальна частина на верхньому ярусі печі, що призначена для сну або відпочинку. Лежанка є дуже теплою завдяки тому, що тепло від топки піднімається вгору.
7. Піддува́ло, попільник, зольни́к — отвір під топкою, через який проходить повітря, підсилюючи тягу під час горіння.
8. Призьба – невелика полиця біля печі, де часто зберігали різні господарські речі або дрібний посуд.
9. Заслінка (шибер) – регулятор потоку повітря і диму, зазвичай розташований у комині. Він дозволяє регулювати тягу в печі, що важливо для підтримання потрібної температури.
1. Груба (топка) – місце, де розпалюють вогонь, зазвичай розташоване внизу печі. Тут кладуть дрова або інше паливо, яке забезпечує нагрівання всієї конструкції.
2. Комин (димар) – вертикальний канал, що виводить дим назовні. Він починається від топки та піднімається до даху. Забезпечує відведення диму і запобігає накопиченню диму всередині хати.
3. Припічок – горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь печ
4. Під (чері́нь) – горизонтальна частина, яка знаходиться над топкою. Виконує роль кухонної поверхні, де можна ставити горщики з їжею. Під нагрівається, що дає можливість готувати їжу без прямого контакту з вогнем.
5. Духовка – відділення, розташоване збоку від топки. Його використовують для випікання хліба, пирогів та інших страв. Тут тепло зберігається довше, ніж над подом, тому духовка ідеально підходить для випікання.
6. Піл або лежанка – горизонтальна частина на верхньому ярусі печі, що призначена для сну або відпочинку. Лежанка є дуже теплою завдяки тому, що тепло від топки піднімається вгору.
7. Піддува́ло, попільник, зольни́к — отвір під топкою, через який проходить повітря, підсилюючи тягу під час горіння.
8. Призьба – невелика полиця біля печі, де часто зберігали різні господарські речі або дрібний посуд.
9. Заслінка (шибер) – регулятор потоку повітря і диму, зазвичай розташований у комині. Він дозволяє регулювати тягу в печі, що важливо для підтримання потрібної температури.
РОЗПИС ПЕЧЕЙ
Дністровський розпис в рамках проєкту "Мальоване село"
Майстерня коровайництва
Піч в будинку культури
Музей "Чарівна хата"
Майстерня коровайництва
Музей "Чарівна хата"
ТРИПІЛЬСЬКА ПІЧ
Трипільська піч є одним з ключових елементів матеріальної культури Трипільської цивілізації, яка існувала на території сучасної України (зокрема, у Центральній Україні, на Поділлі та в басейнах Дністра і Південного Бугу) близько 5400–2750 років до н.е.
Трипільська піч відігравала важливу роль у побуті, а також була значущою частиною житлового простору. Трипільці створювали печі, щоб обігрівати свої будинки, готувати їжу, а також для випалювання глиняного посуду.
Трипільська піч була центром дому та побуту, символом родинного тепла. Вона забезпечувала необхідні умови для виживання й підвищувала комфорт життя. До того, печі мали сакральне значення, адже вогонь символізував життя та енергію родини. Тому трипільці берегли свої печі, а процес будівництва міг включати ритуальні елементи.
Матеріали виготовлення
Трипільська піч відігравала важливу роль у побуті, а також була значущою частиною житлового простору. Трипільці створювали печі, щоб обігрівати свої будинки, готувати їжу, а також для випалювання глиняного посуду.
Трипільська піч була центром дому та побуту, символом родинного тепла. Вона забезпечувала необхідні умови для виживання й підвищувала комфорт життя. До того, печі мали сакральне значення, адже вогонь символізував життя та енергію родини. Тому трипільці берегли свої печі, а процес будівництва міг включати ритуальні елементи.
Матеріали виготовлення
- Основним матеріалом для печі була глина, яка легко формувалася та забезпечувала термостійкість.
- До глини додавали домішки, такі як солома, трава або дрібні камені, щоб зміцнити конструкцію та запобігти тріщинам.
- Часто використовували спеціальну обмазку з глини й золи для зовнішнього шару, щоб створити додатковий захист від теплових розривів.
- Печі могли мати різну форму, залежно від конкретного призначення та особливостей будинку. Деякі з них мали округлу основу, що сприяло кращій циркуляції тепла.
- Зазвичай піч розташовували в кутку або біля стіни, де вона була захищена від протягів і краще зберігала тепло. Це також забезпечувало зручний доступ до печі з різних частин приміщення.
Модельки трипільських хат, знайдені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися і зовні, і з середини. Трипільці малювали свої хати естетично досконало і барвистіше. За «трипілля» мистецтво було всеосяжніше, декоративніше, розраховане на «більші площі й дальші в відстані сприйняття». В середині хати вражала око трипільська піч із лежанкою, милувала зір розмальованим комином і розписаною керамікою.
Трипільські печі часто прикрашали орнаментами чи символами, які могли мати оберегове значення. Орнаменти наносили як на зовнішню, так і на внутрішню поверхню печі.
• Декор міг включати геометричні візерунки, спіралі, зигзаги, що були поширеними елементами трипільської символіки.
Трипільські печі часто прикрашали орнаментами чи символами, які могли мати оберегове значення. Орнаменти наносили як на зовнішню, так і на внутрішню поверхню печі.
• Декор міг включати геометричні візерунки, спіралі, зигзаги, що були поширеними елементами трипільської символіки.
Конструктивні елементи:
• Топка: Центральна частина печі, де розпалювали вогонь. Топка могла бути великою, з окремими отворами для підкидання палива, що дозволяло контролювати інтенсивність нагріву.
• Димохід: У деяких конструкціях була передбачена система відводу диму, яка складалася з отворів або каналів у стінах. Це дозволяло зменшити задимленість у приміщенні, хоча більшість печей все ж не мали повноцінного димоходу.
• Камери для випалювання: Для випалювання кераміки могли створюватися спеціальні відділення або камери в нижній частині печі. Це дозволяло забезпечити високу температуру, необхідну для міцного посуду.
Технологія будівництва
Піч будували безпосередньо на місці, спершу створюючи каркас із деревини або пруття, а потім обмазуючи його глиною. Після висихання каркас випалювали, залишаючи міцну глиняну структуру.
Зазвичай використовували поступове нарощування шарів, що запобігало утворенню тріщин і сприяло довговічності конструкції.
• Топка: Центральна частина печі, де розпалювали вогонь. Топка могла бути великою, з окремими отворами для підкидання палива, що дозволяло контролювати інтенсивність нагріву.
• Димохід: У деяких конструкціях була передбачена система відводу диму, яка складалася з отворів або каналів у стінах. Це дозволяло зменшити задимленість у приміщенні, хоча більшість печей все ж не мали повноцінного димоходу.
• Камери для випалювання: Для випалювання кераміки могли створюватися спеціальні відділення або камери в нижній частині печі. Це дозволяло забезпечити високу температуру, необхідну для міцного посуду.
Технологія будівництва
Піч будували безпосередньо на місці, спершу створюючи каркас із деревини або пруття, а потім обмазуючи його глиною. Після висихання каркас випалювали, залишаючи міцну глиняну структуру.
Зазвичай використовували поступове нарощування шарів, що запобігало утворенню тріщин і сприяло довговічності конструкції.
СТАРОДАВНІ ФОТО
Розпис печей на Поділлі
Фото взято з вільних інтернет-ресурсів
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ
+380 67 135 48 88
+380 67 135 48 88
Цитування текстових матеріалів, фотознимків, опублікованих на веб-сайті, дозволяється тільки з зазначенням активного посилання на веб-сайт