Традиція укладати шлюби коло родинного вогнища бере свій початок ще з дохристиянських часів, коли батько або старший жрець нарікали молодят подружжям та просили вогонь поєднати долі 2 молодих людей. Для цього у вогонь кидали пасмо волосся, а перед вогнем ставили требу: хліб і молоко. Релікт даного обряду став частиною стародавнього весільного комплексу, а саме - прощання молодої з батьківським вогнищем, і перехід дівчини до іншого роду і іншого родового вогнища відповідно. При прощанні дівчина мала кинути у піч стрічку або локон з голови, а взамін взяти з домашньої печі декілька жарин, задля того, щоб кинути їх у вогонь, що палає в оселі молодого. Люди вірили, що таким чином можна перенести частинку родинного затишку і тепла в нову родину.

На обряді сватання старости намагалися стати ближче до печі. Вважалося, що якщо під час перемовин з батьками нареченої старостам вдасться непомітно виколупати з печі шматочок глини з обмазки чи цегли й покласти його до кишені, сватання обовʼязково вдасться. Якщо сватання вдавалось, то перед тим, як сідати за стіл, тричі вклонялися образам і печі.

Збирання барвінку перед весіллям було цілим ритуалом, яким, власне, і розпочинали весілля або підготовку до нього. Задля цього рано вранці, до сходу сонця до молодої приходили її дружки, і всі разом йшли по барвінок. В дністровських селах збирання барвінку супроводжувалось ритуальними піснями й спеціальними обрядами, які мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя.

Наречена йшла обовʼязково з калачем, який був привʼязаний на червоній стрічці. З цим самим калачем вона пізніше буде ходити й просити на весілля. Ще 2 калачі вона бере з собою, щоб потім віддати їх жінці, в якої рвали барвінок.

Зазвичай по барвінок дівчата йшли до лісу, де були барвінкові місця. Але в Бакоті по барвінок ходили не в ліс, а до людей - в город або сад, де спеціально садили барвінок. Хазяйці обійстя, де рвали барвінок, наречена віддавала калачі, а та обовʼязково мала покропити ці калачі, на знак того, що вона дає своє благословіння на цей шлюб.

Перші 4 квіточки молода зрізала через вічко, по дві квітки : собі й молодому. Ці квіточки наречених були особливі, вони звʼязувались червоною ниткою, і пізніше ставали частиною весільного вбрання наречених: вінка молодої та весільної квітки молодого. А поки їх кидали в хустину разом з усім барвінком, який нарізали дружки. Нарізали барвінку багато: 2 великих білих хустини, адже, крім того, що з нього плели вінки, цей барвінок кидали під ноги молодим, коли вони йшли до шлюбу.

Вертались додому з піснями, всім гуртом йшли в дім нареченої. Там барвінок висипали й дівчата-дружки намагалися якомога швидше знайти квіточку наречених - вважалося, хто раніше знайде перевʼязаний барвінок, той скоріше заміж вийде.

Потім барвінок мили в решеті, просушували та перебирали, а вже на вечір дівчата збирались, щоб плести вінки. Це був вечір пʼятниці. Його називали Дівич вечір. В цей вечір дружки насікали барвінок, плели вінок на коровай, і робили квіточку для молодого і молодої. Барвінком також чепурили весільне дерево — гільце. Гільце в Бакоті виготовляла весільна матка. Брали барвінок для виконання й інших весільних ритуалів.

Від молодого теж йшли по барвінок. Тільки не дружки. А світилки. Світилки - молоді, незаміжні дівчата, запрошені на весілля до молодого. Сам молодий ніколи не йшов за барвінком. Він зі своїми дружками в суботу ввечері приходив в дім нареченої, і вона віддавала йому вже зроблену весільну квітку.

“Хай хрещатим барвінком стелиться дорога!” - так благословляли молодих на весіллі. Це побажання означало щиро зичити довголіття, здоров’я, аби краса молодої ніколи не в’яла, вродливими були у них діточки, а життя квітучим, мов той барвінок.

Дім - це місце, де квітне родинне дерево. І символом цього дерева є гільце - обрядове дерево традиційного українського весілля, другий за важливістю символ весільного обряду. Вважалося, що гільце, як і коровай, приносить молодим щастя і захищає від зла.

Гільце, зазвичай, роблять з молоденької вишні, що символізує дівочу вроду та чистоту. взимку гільце роблять з ялинки, бо дерево обов’язково має бути зеленим, «живим». Прикрашати гільце починають за день до весілля на дівич-вечорі. Вбирати гільце можуть тільки дівчата: молода, дружки, світилки. Прикрашають гільце стружкою з кольорового паперу, кількість стружок на деревці повинна бути парною.

Головні елементи гільця - квітки ружі, одна (менша) - для молодого і більша - для молодої. Виготовляти ці елементи могла тільки молода. Коли гільце було вже повністю прикрашене, вона зі старшою дружкою привʼязувала на вершечок гільця 2 великі квітки ружі.

Готове гільце вставляють у буханець хліб, бо хліб, то – «земля» і тільки після цього гільце вручають боярину (дружбі). З цієї хвилини він відповідає за гільце до кінця весільного комплексу.